Ключова концепція Ю. Шевельова
Ю. Шевельов, псевд. Юрій Шерех, Гр. Шевчук (1908–2002), мовознавець, історик української літератури, літературний критик.
Закінчив Харківський університет, викладав у Інституті журналістики, потім Харківському університеті. Від 1946 р. — професор Українського вільного університету в Мюнхені, університету в м. Люнді, Гарвардського університету, Колумбійського університету. Президент УВАН. Почесний член Альбертського і Люндського університетів. Дійсний член НАН України.
За Ю. Шевельовим, після розпаду праслов'янської мови у східних слов'ян сформувалося п'ять діалектів:
1) новгородсько-тверський (Н-Т);
2) києво-польський (К-П);
3) муромо-рязанський (М-Р);
4) полоцько-смоленський (П-С);
5) галицько-подільський (Г-П).
На основі цих діалектів сформувалися три східнослов'янські мови:
Ю. Шевельов історію української мови поділив на чотири періоди:
1) протоукраїнська мова (VІІ–ХІ ст.);
2) староукраїнська мова (ХІ–ХІV ст.);
3) середньоукраїнська мова:
а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХІV — кінець ХVI ст.);
б) середньоукраїнська мова (кінець ХVI — початок ХVIІІ ст.);
в) пізня середньоукраїнська мова (початок ХVIІІ — початок ХІХ ст.);
4) нова українська мова (ХІХ ст. — наш час).
Середньоукраїнська мова відрізняється на загальнослов'янському мовному тлі низкою специфічних фонетичних, морфологічних ознак:
1) наявність голосного [и] переднього ряду, високого обниженого піднесення, перед яким приголосні звуки завжди тверді: син, сили. Цей [и] стоїть на місці давніх звуків [ы] та [і];
2) голосний [е] втратив здатність пом'якшувати приголосні: берег, село;
3) губні приголосні, шиплячі та [р] стверділи: голуб, сім, межа [14, 16,25].
Новаторський погляд на походження української мови
Ю. Шевельов, псевд. Юрій Шерех, Гр. Шевчук (1908–2002), мовознавець, історик української літератури, літературний критик.
Закінчив Харківський університет, викладав у Інституті журналістики, потім Харківському університеті. Від 1946 р. — професор Українського вільного університету в Мюнхені, університету в м. Люнді, Гарвардського університету, Колумбійського університету. Президент УВАН. Почесний член Альбертського і Люндського університетів. Дійсний член НАН України.
За Ю. Шевельовим, після розпаду праслов'янської мови у східних слов'ян сформувалося п'ять діалектів:
1) новгородсько-тверський (Н-Т);
2) києво-польський (К-П);
3) муромо-рязанський (М-Р);
4) полоцько-смоленський (П-С);
5) галицько-подільський (Г-П).
На основі цих діалектів сформувалися три східнослов'янські мови:
Ю. Шевельов історію української мови поділив на чотири періоди:
1) протоукраїнська мова (VІІ–ХІ ст.);
2) староукраїнська мова (ХІ–ХІV ст.);
3) середньоукраїнська мова:
а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХІV — кінець ХVI ст.);
б) середньоукраїнська мова (кінець ХVI — початок ХVIІІ ст.);
в) пізня середньоукраїнська мова (початок ХVIІІ — початок ХІХ ст.);
4) нова українська мова (ХІХ ст. — наш час).
Середньоукраїнська мова відрізняється на загальнослов'янському мовному тлі низкою специфічних фонетичних, морфологічних ознак:
1) наявність голосного [и] переднього ряду, високого обниженого піднесення, перед яким приголосні звуки завжди тверді: син, сили. Цей [и] стоїть на місці давніх звуків [ы] та [і];
2) голосний [е] втратив здатність пом'якшувати приголосні: берег, село;
3) губні приголосні, шиплячі та [р] стверділи: голуб, сім, межа [14, 16,25].
Новаторський погляд на походження української мови