Боплан. Опис України. http://izbornyk.org.ua/boplan/opys.htm
Боплан послідовно пише «тартари» (Tartares), згідно з західноєвропейською традицією, започггкованою ще в XIII ст., відповідно до якої «тартари» — це колишні мідійці, які проживали над р. Тартар; від неї пішла назва народу (пор.: D?rrie H. Drei Texte ?ur Gesch ichte der Ungarn und Mongolen: Die Missionsreisen des fr. Julianus O. P. ins Ural gebiet (1234/35) und nach Russland (1237) und der Bericht des Erzbischofs Petei uber die Tartaren // Nachrichten der Akademie der Wissenschaften in G?ttingen.— Gettingen, 1956.— Bd. 1. Phil.-hist. Klasse.— Nr. 6.— S. 181). Етнонім «тартари» зберігався в літературі до XVIII ст. включно, хоча Дж. Плано де Карпіні ще 1247 р. говорив, що правильна назва «таттари» (пор.: Salim bene de Adam. Chronica // Monumenta Germaniae historica. Scriptores.— Hannoverae, 1905.— Vol. 32.— P. 213). Написання «тартари» зберігалося так довго також через аналогію з Тартаром — відомою з давньогрецької міфології безоднею під землею, де містився потойбічний світ: жахливі «тартари», здавалося, вийшли саме з такого страшного місця.
Султан Ібрагім послав 1642 р. військо, щоб відбити Азов, турецьку фортецю неподалік від гирла Дону, захоплену донськими козаками. До донських козаків 1638 р., після розгрому польсько-шляхетським військом козацького повстання на Україні (свідком придушення якого був також Боплан), приєдналися і запорозькі козаки. Козаки утримували Азов в своїх руках до 1642 р., відбиваючи напади турецько-татарських військ (так зване Азовське сидіння). Вони залишили фортецю, дізнавшись про наближення великих турецьких сил, що переправилися через Дніпро. Описуючи ці події, Боплан підкреслює різницю між «запорозькими козаками» (див. переклад, с. 29, 33), тобто козаками з України, та «козаками Московії», на що свого часу звернув увагу А. Скальковський (Скальковский А. Очерки Запорожья // ЖМНП. — СПб., 1840.—Ч. 25, март. —С. 197). Цифрові дані, які тут (40 тис. коней), а також у багатьох інших місцях (наприклад, 4-5, 20 тис. буджацьких татар — переклад, с. 43, 63; 600, 80 тис. турків — с. 49; 80 тис.— двічі, 40—50 тис., 10—20 тис. \164\ кримських татар — с. 58, 59, 62; 50—60 тис. українських бранців — c. 62) подає Боплан, треба сприймати, без сумніву, критично (інколи вони значно перебільшені), але не знецінювати їх цілком, як це стало звичним після публікації праці польського історика О. Гурки (G?rka O. Uwagi orientacyjne o Tatarach polskich i obcych // Rocznik Tatarski. — Zamo??, 1935.— T. 2.— C. l—54). Існуючий стереотип, що всі відомості про кількість військ чи ясиру у джерелах XV—XVIII ст. неправдиві, не має під собою реального грунту. Великі цифри в кожному випадку говорять про значну кількість військ — корективи можна вводити після глибокого вивчення кожної конкретної згадки.
Очаків — місто, переправа. Давнє українське м. Дашів на території Київського воєводства Великого князівства Литовського. Кримський хан Менглі Прей І збудував тут 1491 р. замок Езі (Ozi, Ozii — тур., крим.-тат. назва Дніпра), відомий в українських джерелах як Очаків. 1538 р. захоплений турками. Тоді замок увійшов до складу Аккерманського санджаку (пор.: Вerindei, Yeinstein. L'Empire ottoman.— P. 217). Відомий також під назвою Джанкерман (тур. Cankerman — «Новий Замок») та ін. Опис Боплана доповнюють реляція Халіл-паші й мемуари мандрівника Евлії Челебі середини XVII ст. (пор.: Ostapchuk V. Five Documents from the Topkapi Pa?ace Archive on the Ottoman Defense of the Black Sea against the Cossacks 1639 // Journal of Turkish Studies.—Cambridge; Mass., 1987.— Vol. 11.— P. 57— 58). Очаків входив тоді до складу Кульбурунського санджаку, частини еялету (провінції) Езі, утвореного 1593 р. Замки Очакова і Кильбуруну мали не допускати виходу козаків у море. Очаків неодноразово облягали козаки, а також польські й російські війська. (Див. також: Абрагамович 3. Старая турецкая карта Украины с планом взрыва днепровских порогов и атаки турецкого флота на Киев // Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы.— М., 1969.— Т. 2.— С. 79—80; 85, 90—91). Боплан перелічив п'ять переправ через Дніпро (див. прим. № 162), дав характеристику чотирьох із них та згадав найпівденнішу — Очаків. Опису Очаківської переправи Боплан не дав, хоча від неї, за авторами кінця XVI ст., наприклад, С. Сарніцьким 1585 р. починалися татарські Чорний і Кучманський шляхи. (Sarnicii S. Descriptio yeteris et novae Poloniae cum diyisione eiusdem veteri et nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, iuxta revisionem commissariorum regiorum. Et Livoniae iuxta hodoeporicon exercitus Polonici redeuntis ex Moschoyia // Historiarum Poloniae et Magni ducatus Lithuaniae scriptorum quotquot ab initio Reipublicae Polonae ad nostrasus?ue tempora extant omnium Collectio magna ordine chronologicodigesta. Ed L Mizlerus de Kolof.— Varsoviae, 1761.—T. 1.—P. 268)
Хан — титул володарів Криму, а також інших тюркських держав, що виникли у Східній Європі після розпаду Золотої Орди, пануючі якої також носили цей титул. В тогочасних українських джерелах титул передавався переважно словом «цар». Боплан прирівнює титул хана до титулу короля (пор. переклад, с. 50, 58). Він зберігає написання «хам», яке вживалося в західноєвропейській літературі до кінця XVIII ст. (пор.: Ma tuz J. Eine Beschreibung des Khanats der Krim aus dem Jahre 1669 // Acta Orientalia.— Havniae, 1964.— Vol. 28, fasc. l — 2.— P. 135). На титулі «хам» відбився також зневажливий відтінок (за Біблією, Хам, син Ноя, — це символ грубощів та брутальності).
Дике Поле, Дикі Поля — в оригіналі Campagnes Desertes, традиційна латинська назва — Campi Deserti. Дикі Поля — термін, що увійшов у другій половині XV ст. до західноєвропейської літератури на позначення незаселених (осілим населенням) напівпустельних степів Північного Причорномор'я (літописне Поле, в період кочування половців — Половецьке поле, Dest-i-Kipcak, у часи Боплана рідко вживаний стилістичний анахронізм турецької і кримськотатарської літератур). Крим.-тат. назва степу Heyhat (її часто вживав Евлія Челебі). Боплан дав правдивий опис Диких Піль (пор. 49, 53, 58 та ін.), що й спростовує намагання представити географічний термін Дикі Поля видумкою польських дворянських та буржуазних істориків, бо, мовляв, степи давно були освоєні (Сергієнко Г. Я. Прогресивна роль Запорізької Січі в історії України // Вісник Академії наук УРСР.— К., 1985.— № 8.— С. 45).
Про Крим, або край Татарії http://izbornyk.org.ua/boplan/opys.htm#crimea
Кримські татари http://izbornyk.org.ua/boplan/opys.htm#crimea
[Про козаків] http://izbornyk.org.ua/boplan/opys.htm#crimea
http://izbornyk.org.ua/boplan/opysprym1.htm
Боплан послідовно пише «тартари» (Tartares), згідно з західноєвропейською традицією, започггкованою ще в XIII ст., відповідно до якої «тартари» — це колишні мідійці, які проживали над р. Тартар; від неї пішла назва народу (пор.: D?rrie H. Drei Texte ?ur Gesch ichte der Ungarn und Mongolen: Die Missionsreisen des fr. Julianus O. P. ins Ural gebiet (1234/35) und nach Russland (1237) und der Bericht des Erzbischofs Petei uber die Tartaren // Nachrichten der Akademie der Wissenschaften in G?ttingen.— Gettingen, 1956.— Bd. 1. Phil.-hist. Klasse.— Nr. 6.— S. 181). Етнонім «тартари» зберігався в літературі до XVIII ст. включно, хоча Дж. Плано де Карпіні ще 1247 р. говорив, що правильна назва «таттари» (пор.: Salim bene de Adam. Chronica // Monumenta Germaniae historica. Scriptores.— Hannoverae, 1905.— Vol. 32.— P. 213). Написання «тартари» зберігалося так довго також через аналогію з Тартаром — відомою з давньогрецької міфології безоднею під землею, де містився потойбічний світ: жахливі «тартари», здавалося, вийшли саме з такого страшного місця.
Султан Ібрагім послав 1642 р. військо, щоб відбити Азов, турецьку фортецю неподалік від гирла Дону, захоплену донськими козаками. До донських козаків 1638 р., після розгрому польсько-шляхетським військом козацького повстання на Україні (свідком придушення якого був також Боплан), приєдналися і запорозькі козаки. Козаки утримували Азов в своїх руках до 1642 р., відбиваючи напади турецько-татарських військ (так зване Азовське сидіння). Вони залишили фортецю, дізнавшись про наближення великих турецьких сил, що переправилися через Дніпро. Описуючи ці події, Боплан підкреслює різницю між «запорозькими козаками» (див. переклад, с. 29, 33), тобто козаками з України, та «козаками Московії», на що свого часу звернув увагу А. Скальковський (Скальковский А. Очерки Запорожья // ЖМНП. — СПб., 1840.—Ч. 25, март. —С. 197). Цифрові дані, які тут (40 тис. коней), а також у багатьох інших місцях (наприклад, 4-5, 20 тис. буджацьких татар — переклад, с. 43, 63; 600, 80 тис. турків — с. 49; 80 тис.— двічі, 40—50 тис., 10—20 тис. \164\ кримських татар — с. 58, 59, 62; 50—60 тис. українських бранців — c. 62) подає Боплан, треба сприймати, без сумніву, критично (інколи вони значно перебільшені), але не знецінювати їх цілком, як це стало звичним після публікації праці польського історика О. Гурки (G?rka O. Uwagi orientacyjne o Tatarach polskich i obcych // Rocznik Tatarski. — Zamo??, 1935.— T. 2.— C. l—54). Існуючий стереотип, що всі відомості про кількість військ чи ясиру у джерелах XV—XVIII ст. неправдиві, не має під собою реального грунту. Великі цифри в кожному випадку говорять про значну кількість військ — корективи можна вводити після глибокого вивчення кожної конкретної згадки.
Очаків — місто, переправа. Давнє українське м. Дашів на території Київського воєводства Великого князівства Литовського. Кримський хан Менглі Прей І збудував тут 1491 р. замок Езі (Ozi, Ozii — тур., крим.-тат. назва Дніпра), відомий в українських джерелах як Очаків. 1538 р. захоплений турками. Тоді замок увійшов до складу Аккерманського санджаку (пор.: Вerindei, Yeinstein. L'Empire ottoman.— P. 217). Відомий також під назвою Джанкерман (тур. Cankerman — «Новий Замок») та ін. Опис Боплана доповнюють реляція Халіл-паші й мемуари мандрівника Евлії Челебі середини XVII ст. (пор.: Ostapchuk V. Five Documents from the Topkapi Pa?ace Archive on the Ottoman Defense of the Black Sea against the Cossacks 1639 // Journal of Turkish Studies.—Cambridge; Mass., 1987.— Vol. 11.— P. 57— 58). Очаків входив тоді до складу Кульбурунського санджаку, частини еялету (провінції) Езі, утвореного 1593 р. Замки Очакова і Кильбуруну мали не допускати виходу козаків у море. Очаків неодноразово облягали козаки, а також польські й російські війська. (Див. також: Абрагамович 3. Старая турецкая карта Украины с планом взрыва днепровских порогов и атаки турецкого флота на Киев // Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы.— М., 1969.— Т. 2.— С. 79—80; 85, 90—91). Боплан перелічив п'ять переправ через Дніпро (див. прим. № 162), дав характеристику чотирьох із них та згадав найпівденнішу — Очаків. Опису Очаківської переправи Боплан не дав, хоча від неї, за авторами кінця XVI ст., наприклад, С. Сарніцьким 1585 р. починалися татарські Чорний і Кучманський шляхи. (Sarnicii S. Descriptio yeteris et novae Poloniae cum diyisione eiusdem veteri et nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, iuxta revisionem commissariorum regiorum. Et Livoniae iuxta hodoeporicon exercitus Polonici redeuntis ex Moschoyia // Historiarum Poloniae et Magni ducatus Lithuaniae scriptorum quotquot ab initio Reipublicae Polonae ad nostrasus?ue tempora extant omnium Collectio magna ordine chronologicodigesta. Ed L Mizlerus de Kolof.— Varsoviae, 1761.—T. 1.—P. 268)
Хан — титул володарів Криму, а також інших тюркських держав, що виникли у Східній Європі після розпаду Золотої Орди, пануючі якої також носили цей титул. В тогочасних українських джерелах титул передавався переважно словом «цар». Боплан прирівнює титул хана до титулу короля (пор. переклад, с. 50, 58). Він зберігає написання «хам», яке вживалося в західноєвропейській літературі до кінця XVIII ст. (пор.: Ma tuz J. Eine Beschreibung des Khanats der Krim aus dem Jahre 1669 // Acta Orientalia.— Havniae, 1964.— Vol. 28, fasc. l — 2.— P. 135). На титулі «хам» відбився також зневажливий відтінок (за Біблією, Хам, син Ноя, — це символ грубощів та брутальності).
Дике Поле, Дикі Поля — в оригіналі Campagnes Desertes, традиційна латинська назва — Campi Deserti. Дикі Поля — термін, що увійшов у другій половині XV ст. до західноєвропейської літератури на позначення незаселених (осілим населенням) напівпустельних степів Північного Причорномор'я (літописне Поле, в період кочування половців — Половецьке поле, Dest-i-Kipcak, у часи Боплана рідко вживаний стилістичний анахронізм турецької і кримськотатарської літератур). Крим.-тат. назва степу Heyhat (її часто вживав Евлія Челебі). Боплан дав правдивий опис Диких Піль (пор. 49, 53, 58 та ін.), що й спростовує намагання представити географічний термін Дикі Поля видумкою польських дворянських та буржуазних істориків, бо, мовляв, степи давно були освоєні (Сергієнко Г. Я. Прогресивна роль Запорізької Січі в історії України // Вісник Академії наук УРСР.— К., 1985.— № 8.— С. 45).
Про Крим, або край Татарії http://izbornyk.org.ua/boplan/opys.htm#crimea
Кримські татари http://izbornyk.org.ua/boplan/opys.htm#crimea
[Про козаків] http://izbornyk.org.ua/boplan/opys.htm#crimea
http://izbornyk.org.ua/boplan/opysprym1.htm
Комментариев нет:
Отправить комментарий